Коли шість років тому в Алмати співробітники Інституту «Діалог» знайомилися із масштабною програмою розвитку Казахстану «Нурли жол» тодішнього президента Нурсултана Назарбаєва, здавалося, що сталий розвиток Казахстану – константа на довгі десяліття. Запорука якої - використання вигід від одночасного плідного для Казахстану співробітництва з сусідніми Китаєм та Росією.

Казахи небізпідставно пишались тим, що одночачно вдається «стригти купони» й у відносинах з колишнім сюзереном Росією, й з новітньої економічною надпотугою Китаєм. Та й американські Exxon Mobil и Chevron вклали десятки мільярдів доларів у нафтові та газові родовища на заході Казахстану…

Контраст того, як почувався влітку 2015-го Казахстан і наша країна був дуже різким.

У нас – економічна криза, стрімко бідніюче населення, виснажлива війна з Росією, анексований Крим та окуповані територіїь на Донбасі.

У них – стабільність, міцна економіка та суспільна злагода. (Хоча російськовний таксист, якій зустрічав нас в аеропорту Алмати, по дорозі до міста розповів, що весною-літом 2014-го і у Казахстані надзвиічайно серйозно боялися. Боялися того, що після Криму росіяне прийдуть і у Казахстан – забирати «исконно российские» території Північного Кахастану).

Представників «Діалогу» в 2015 році запросили до Алмати колеги-казахські експерти, для підготовки деяких аналітичних матеріалів. Зокрема, для того, щоб підготувати аналітичний кейс про соціально-економічний розвиток пострадянсьой України.

Починаючи із того, з якими можливостями тодішній провідний промисловий лідер Радянського Союзу Українська РСР стартувала у незалежність у 1991 році. Та як розвивалася до середини 2010-х років. І порівняти цей шлях із шляхом Казахстану.

Підготували, разом із казахськими колегами порівняли. Було цікаво.

Але що реально вражало – це не ретроспектива-порівняння, а масштаб тогочасних економічних досягнень Кахастану. Перш за все, пов’язані з участю країни в китайському мегапроекті «Новий шовковий шлях».

Вже на першій же зустрічі казахи із гордістю розповіли про те, як за пару тижнів до мого приїзду відбувся запуск такої дивної для нас, мешканців країни, яка має вихід до двох морів, споруди як сухий порт. Цей найбільший сухий порт у Центральній Азії «KTZE-Khorgos Gateway» площею 102 га був створений на кордоні з Китаєм як альтернатива морським логістичним хабам для перевалки вантажів із Китаю. Його було створено за програмою «Нурли жол».

В цілому кидалося у вічі, що міцний економічний базис поєднувався із фірмовою казахстанською толерантністю у суспільстві. З одного боку, це бажання за можливістю уникнути гострих конфліктів - невід’ємна риса казахів як народу.

З іншого, багаторічний лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв розвинув до абсолюту і послідовно три десятка років втілював у казахстанських реаліях рецепт свого українського колеги початку 90-х Кравчука про «мистецтво проходження поміж крапельками».

Призначений Назарбаєвим спадкоємцем новий президент Токаєв повністю продовжив курс попередника.

У Казахстані їхній неформальний суспільний договір «Влада придушує демократичні права, натомість дає людям можливість гарно заробляти» працював як годинник. Здавалося, казахи повністю захеджировались від ризиків зірватися у прірву карколомних суспільних експериментів.

Але ж тоді, у 2015-му Казахстан проходив фактичний пік, найвищу точку вдалого руху особливим казахстанським шляхом до успіху. Оскільки починаючи з того самого 2015-го року й у суспільстві, й в економіці Казахстану почалось постійне накопичення проблем. Які не розв’язувалися, а лише нагромаджувалися. І у цьому місяці це нагромадження закінчилося денонсацією фірмового казахстанського неформального суспільного договору та вибухом.

Зараз, прямо на наших очах все це фірмове казахстанське стабільне-спокійне-толерантне полетіло в тартарари.

Українці, які мають досвід двох Майданів 2004 та 2013-2014 років чудово знають: Майдан з його драйвовим «движем» сам по собі – це не кінець боротьби. Це тільки вступ, увертюра до якісно нової реальності.

А вона може бути дуже різною.

Може бути такою, як у Грузії. Яка після Революції Троянд зробила справжній прорив і стала еталонним прикладом успіху після Майдану на пострадянському просторі. Й, на жаль, досі залишається досі єдиним таким прикладом.

А може бути й такою, як у Білорусі - з поразкою Майдану та подальшими тотальними репресіями проти опозиціонерів у виконанні режиму Лукашенко.

Росія швидко зорієнтувалась і оперативно ввела в Казахстан своїх «миротворців» і допомогла у владі утримати ситуацію під контролем. Цей фактор РФ на 100% намагатиметься використати для спроб посилити свій вплив в Казахстані.