Путін почав дуже важливий етап своєї роботи з переформатування світового порядку. Як і сім років тому цей етап знов припав на квітень і його стартовим майданчиком знову стала Україна.

В той же час, зараз господар Кремля обрав трохи іншій інструментарій. 2014-го він фактично підірвав весь світовий порядок, який склався після Другої світової війни тим, що він вторгся до України. І частину території сусідньої держави – Крим - анексував. А інші території цієї держави – на Донбасі - окупував, влаштував там зону постійно триваючого військового конфлікту переважно малої інтенсивності.

Тепер концентрацію військ на українських кордонах і в Криму, яка фактично повторює масштаби 2014-го року Путін вирішує декілька інших важливих завдань у своїй роботі з подальшої деструкції військово-політичних механізмів безпеки в Європі.

Ці завдання:

1.     Продемонструвати наочно, що після семи років існування Нормандського та інших форматів, залучення на постійній основі в процес врегулювання двох провідних країн НАТО - Німеччини та Франції, хмарочосів заяв-вимог-глибоких стурбованостей він, Путін, у квітні 2021-го, так само, як і у квітні 2014-го готовий знову вторгнутися в Україну та окупувати ще частину країни.

2.     Продемонструвати так само наочно Сполученим Штатам, що РФ розглядає Україну важливою складовою зони своїх виключних геополітичних інструментів.

3.     Наочно показати НАТО, що в нього і сьогодні немає інструментів для того, щоб запобігти вторгненню РФ в сусідні держави та окупації частин території цих держав – так само, як це було у 2008 році в Грузії та 2014-го в Україні.

4.     Провести Байдену із постійним підвищенням ставок «гру на слабо» під назвою «Лобове зіткнення», щоб той звернув у бік.

На цьому тижні гостра фаза роботи путінського бульдозера з руйнування основ безпеки в Європі закінчилася. Він продемонстрував те, що хотів. Та добився того, що Байден «звернув першим» - Байден сам подзвонив господарю Кремля та запропонував зутріч на нейтральній території. А ще відмовився посилати есмінці до Чорного моря, «щоб не провокувати Росію» та ввів м’який варіант санкцій проти РФ за масштабний російський кібернапад Solar Wind.

Але своєї головної цілі – добитися від Штатів фіксації розподілу сфер впливу, «нової Ялти», Путін не зміг. Він, звичайно, послідовно йде до цієї мети вже майже півтора десятка років (починаючи із формулювання цієї мети в своїй відомій Мюнхенській промові 2007 року). Але другий раз увійти в ялтинську воду йому не вдасться – оскільки світ у повній відповідності до моторошного оруелівського передбачення впевнено крокує не до двох конкуруючих центрів впливу як це було в часи «холодної війни», а до трьох ворогуючих мега-гигантів. Все більш помітно вимальовуються обриси двох із трьох велетенських імперій – Океанії (Штати, Англія, Канада) та Остазії (Китай). З третьою, Євразією, правда, трохи складніше. По-перше, Москві доведеться ще чекати деградації європейського проекту. А по-друге, Остазія, чи то пак – Китай, вже застовпив за собою багато європейських земель із своїм «Новим шовковим шляхом».

І в масштабах світу саме конкуренція між США і Китаєм в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні головним чином визначатиме майбутній порядок найближчих декількох десятиліть. А не комплекси Російської імперії 19-20 століть, які визначають зараз весь алгоритм дій кремлівської верхівки.

Але ж нам від архаїчності цих комплексів не легше - бо Путін продовжить гібридну війну проти нашої країни…