60-мільярдна допомога від США міцно застрягла у глухому куті як заручниця американської передвиборчої боротьбі. У цих умовах із благословення адміністрації президента Байдена естафету від США у військовій допомозі нашій країні перехоплюють європейські країни.
Йдеться передусім за все про ті країни, які задовольняють двом умовам. По-перше, мають для цього необхідні ресурси. І, по-друге, адекватно сприймають безперервне зростання загрози з боку Росії як небезпеку вже безпосередньо для Європи.
Терміни для передачі-прийняття цієї естафети - жорсткі. Нашим військам вже не вистачає необхідних боєприпасів на полі бою. Й у деяких місцях буває, що росіяни знову, як весною-літом 2022 року втричі частіше б’ють із артилерії по позиціях наших військ, чим наші – по ворожих.
Отже, у таких умовах є два ключових питання: чи хочуть європейські країни компенсувати нестачу американської допомоги і чи зможуть вони це зробити? Обидва питання не прості й не дозволяють станом на зараз впевнено надати на них цілком ствердні відповіді.
- Чи хочуть? Мірилом тут є не кількість заяв про важливість підтримки України, а значні обсяги реальної допомоги і зафіксоване бажання продовжувати цю допомогу й надалі. Так, як це роблять Велика Британія й Німеччина, а також Нідерланди, країни Балтії, Польща. Представники яких мають повне юридичне та моральне право вимагати - що вони останнім часом наполегливо й роблять - збільшення підтримки України від партнерів, які мають для цього необхідні ресурси. Але при цьому витрачають на військову допомогу Україні в рази менш, ніж лідери підтримки. Йдеться про такі країни як Франція, Іспанія, Італія.
- Чи зможуть? Треба визнати реальність: ресурси для швидкого нарощування військового виробництва у переважаючої більшості європейських країн – вкрай обмежені. Наочною ілюстрацією чого став провал амбіціозного наміру ЄС поставити Україні за рік один мільйон снарядів 155 калібру.
В той же час, у багатьох країн Європи є необхідні фінансові ресурси. І вони можуть більш активно купувати необхідну зброю та боєприпаси для України у інших країнах. Так само, як США за умов спустошення власних арсеналів купили мільйон снарядів для наших військових у Південної Кореї. Причому зробили це вже через кілька тижнів після оголошення планів ЄС поставити таку кількість снарядів Україні. Бо, як тоді вказував Інститут "Діалог", практично відразу стала очевидною нездатність ЄС виробити необхідну кількість снарядів за рік.
Саме в цьому напрямку й готові рухатися європейці – на цей рік європейські інституції і країни-члени ЄС зобов’язалися виділити на військову допомогу Україні щонайменше 21 мільярд євро.
Третину цієї суми надасть Німеччина - уряд ФРН передбачив у бюджеті на 2024 рік 7,4 млрд євро на військову допомогу Україні.
Таким чином, у забезпеченні безперервної підтримки України європейські країни усе більше ефективно намагаються виконати важливу функцію. Це в жодному разі не заміна всього обсягу або навіть більшої частини американської підтримки України - така заміна на даному етапі просто неможлива за визначенням. Йдеться про необхідність на деякий час перекрити «касовий розрив» між потребою України у допомозі та об’єктивною неможливістю США наразі забезпечити цю допомогу вчасно в необхідному обсязі.
Це можна порівняти із функціоналом гідроенергетики у балансуванні об’єднаної енергетичної системи вітчизняного енергоринку. На якому провідну роль виконують атомні електростанції. Які виробляють у сталому режимі величезну кількість електроенергії. Однак із-за технологічної особливостей не здатні швидко і у значних обсягах корегувати цей обсяг. Зокрема, не мають змоги швидко і без великих затрат зменшити виробіток електроенергії під час значного нічного зниження енергоспоживання. Й тут на допомогу приходять гідроакумулюючі електростанції, об’єкти якої за необхідності можна запустити у роботу всього за декілька хвилин.
Ось і європейські країни у відсутності постачання «американської атомки» об’єктивно перебирають на себе більший обсяг роботи у допомозі Україні, ніж вони робили у попередні два роки повномасштабної війни. Бо війна йде у Європі, й наступна ціль Росії після України – агресія проти Європи.
Але, виконуючи цю важливу роботу, європейці мають повне право очікувати, що США якомога швидше розберуться із внутрішніми негараздами. Й повернуться до своєї відповідальної роботи як лідера табору демократичних країн всього світу для перемоги над агресором Росії на полі бою в Україні.
#хроніки Третьої світової